Історичка довідка. Село Морозівка

Село Морозівка розташоване за 18 кілометрів від районного центру Погребище. Через село протікає річка Орєховатка. На території сучасної Морозівки люди жили в глибоку давнину. Перша згадка в документах датується 1798 роком, коли тут була побудована церква. Тут було всього 10 дворів. Село було названо на честь Морозова, який першим поселився на березі річки Орєховатки, після чого тут почали осідати люди.

В 1817 році за гроші прихожан в селі була побудована церква Святителя Миколи, яка збереглася до нашого часу. Біля неї також була побудована кам'яна дзвіниця (не збереглася до нашого часу). Церква мала 300 десятин землі. В церкві була ікона Божої Матері.

В селі проживало 1162 особи, які належали до православних християн, католиків - 28 чоловік, євреїв - 30. Селом володів Вацлав Любовецький, який мав 5097 десятин землі (разом з Березянкою). Основне заняття населення - хліборобство. Взимку ішли селяни на заробітки в Київ і Одесу. Найближча залізнична станція - Зарудинці. З 1900 року село належить Констанції Вацлавівні де Монтрезор. Господарство вів орендатор Гаспер Гасперович Козаковський.

В селі існувала трипільна система господарства. Землі було всього 3158 десятин, поміщицької - 4501 десятин, церковної - 57 десятин, селянської -1480 десятин. 120 десятин належало іншим верствам населення.

В селі була одна церква, одна церковноприходська школа, два водяних і один вітровий млини, що належали поміщиці, дві кузні, одна пивна і одна казенна лавки.

Капітал на 1 січня 1900 року становив 6679 крб. 98 коп. Оброк становив 100 крб. у рік.

Вирощували жито, пшеницю, просо, картоплю, огірки, ріпак, гарбузи, капусту, квасолю, соняшник, коноплі. В сусідньому селі була олійня, де з насіння соняшнику, ріпаку, конопель одержували олію. Коноплі сіяли для того, щоб мати полотно, яке ткали на верстатах, що стояли в хатах. Для одержання ниток майже в кожній хаті була бительня, щоб бити коноплі (тобто вибивати кострицю), дергальні щітки, витушки, щоб звивати нитки, кужіль з коловоротком, веретено.

На верстатах виготовляли полотно: грубе і тонке, біле і кольорове. Грубе полотно ткали на рядна і рушники. Тонке полотно, яке називалося "дванадцятка" ткали, щоб шити святкові сорочки, рушники. З полотна шили хустки, спідниці, штани, які фарбували фарбою, що виготовляли з кори вільхи, плодів бузини чорної. Дівчата взимку збиралися на вечорниці, з собою брали коловоротка і кужеля, щоб задарма не сидіти. За роботою співали, жартували, веселилися.

В хатах стояв стіл, лавки, піл, також велику частину житла займала піч. Піл служив за ліжко. В землю вкопували чотири стовпчики, зверху прибивали дошки, на дошки клали солому чи сіно і застеляли рядниною. На полу спали. В деяких хатах були дерев'яні ліжка, на які також настеляли сіна і застеляли рядном. Вкривалися ряднами, кожухами, свитами. Якщо була велика сім'я, то спали на долівці, настеливши багато соломи або сіна.
Варили їсти тільки в печі, в той час плити ще не було. Паливо було дуже погане: солома або очерет, бур'ян, зібраний восени з городу, стебла соняшника, костриця. Варили їжу в горщиках, хліб пекли просто на черені. Варили куліш, картоплю в лушпинні, пекли цукрові буряки; картоплю варили з маком (мак розтирали у макітрі і добавляли до розтертої картоплі. Також був інший рецепт: до пом’ятої картоплі добавляли молочко з сім’я (насіння конопель): насіння спряжити, потім розтерти, розвести водою.

Пекли коржі, готували їх з маком або заливали сім’яним молочком і запікали в печі. Варили вареники з картоплею, капустою, квасолею, маком, вишнями. Пекли пиріжки з капустою, плодами бузини, вишнями. Цікавий рецепт пиріжків з картоплі і капусти. Картоплю варили, відціджували, розтирали в макітрі, сипали трішки борошна, потім розкачували. Використовували як фарш смажену капусту. Випікали на черені. Пиріжки були дуже смачні.

В річці було багато риби : карасі, лини, в'юни, плітки. Взимку і восени ставили ятері, які виготовляли з лози. Рибу солили і складали в діжки, сушили. З риби варили юшку та холодець. Поширеними стравами були: борщ, капусняк, різні каші, наприклад, пшоняна, гречана, пшенична, ячмінна. На свято пекли печеню з м’яса і млинці до неї. Млинці вмочували в печеню і так їли. Готували колотуху з сушених плодів яблуні і груші, так звану чорну. Колотуху готували з сиру, так звану білу. Люди хоч і жили бідно, але були гостинними. Коли до них хтось заходив, вони ніколи не відпускали людини, не почастувавши її. Хоч що-небудь, а треба було дати поїсти. Цибулю, кришили, приправляли олією, ставили капусту, квашену чи пелюстки, хліб і обід був готовий.

Дуже часто збиралися на вечорниці дорослі чоловіки, жінки, грали в карти, жартували, розповідали історії з життя.

Складним було життя жителів села Морозівки на початку XX століття: революція 1905-1907 р.р. перша світова війна, жовтнева революція 1917 року, громадянська війна, колективізація. В голодомор 1933 року в селі померло 380 чоловік. Під час голодомору їли листя дерев: липи, вишні, яблуні. Листки з липи сушили, потім розтирали їх у макітрі і пекли млинці - липняники. Гичку з буряків кришили, потім заливали невеликою кількістю молока, варили. Це вариво було схоже на локшину, нудне. З гречаної полови пекли млинці-гречаники. 3 кореневища татарського зілля, яке сушили, розтирали на жорнах в борошно і пекли млинці. Використовували також жолуді, які сушили, розтирали на борошно і пекли млинці-жолудяники. Люди пухли від такої їжі, пухлини лопали і утворювалися страшні і болючі рани. Люди вмирали, як мухи. Цілими сім’ями вивозили на кладовище, де ховали без трун і поховальних обрядів у братську могилу. Були й випадки канібалізму.

Під час Великої Вітчизняної війни на фронтах загинуло 60 чоловік, ЗО пропало безвісти. У Німеччину забрано 55 жителів, з них-жінок-37, чоловіків-18. Село було окуповано 25 липня 1941 року. Німецька управа знаходилася в селі Новофастові. Звільнено село 29 грудня 1943 року. Серед односельців, які загинули в роки Великої Вітчизняної війни, Герой Радянського Союзу Антон Гнатович Бурлачук. Високе звання нашому земляку було присвоєно за оборону висоти 63,9 на березі річки Вісли, недалеко від Варшави. Натиск ворога Антон Гнатович стримував з своїми стрільцями протягом двох днів. Відбив 11 контратак німців. Останню гранату герой підірвав на рівні голови. На території сіл Морозівка, Бухни, Рогачі, Топорі діяв партизанський загін Пилипа Шиляка.

В післявоєнний час покращилося життя жителів села.

В селі побудовані громадські споруди: магазини, контора, школа, сільська рада, медпункт, швейна майстерня, тракторний стан.

Ці будівлі були збудовані будівельниками міжрайонної будівельної бригади, членами якої були жителі сіл Морозівки, Бухнів, Новофастова, Бурковець.

Бригадир будівельної бригади, Ковалько Станіслав Павлович, був депутатом Верховної ради УРСР. Зараз він на заслуженому відпочинку.

Школа була збудована в 1970 році.

В селі були збудовані нові тваринницькі ферми. Прокладено шосейну дорогу. В село почали курсувати автобуси з районного центру. Дорогу було відкрито в 1969 році.

23 лютого 2000 року на базі місцевого колгоспу було створено підприємство з обмеженою відповідальністю – СТОВ “Мир”, директором якого є Діденко Олександр Іванович. Олександр Іванович доклав багато зусиль для того, щоб газифікувати село, покращити життя жителів села. “Голубий вогник” було запалено 20 серпня 2005 року. Це стало великим святом для дорослих і малих.